”…Наша дружба палка, ми в одних хуртовинах!

Хай з степів я полтавських, а ти з-за Карпат,

Та одна в нас велика, свята Батьківщина !

Наші душі одною любов*ю горять!.. “   П.Гетьманець

   Якби добровольці взялись за створення рецепту у контексті «як саме у сучасної молоді  підвищити рівень кохання до Батьківщини-неньки?». І стали проводити бліц - щодо конкретних заходів такого характеру - я б його виграла. У номінації «найдієвіший крок». Тому що запропонувала б похід в Карпати. з Одеським осередком, блискучий склад якого напрочуд добре обізнаний у українському народному співочому питанні.

Цього року з полонин лунав вокал Тетянки та Євгена Соломах, і нашого, прямо кажучи, ватажка делегації Одеса-Карпати, Олексія Чорного. Я підспівувала. Рюкзак на 100 з гаком літрів заважав мені пильно слідкувати за динамікою рухів ротових порожнин інших похідників, тому далі з прізвищами та іменами піде гірше.

«Чорні брови, карі очі…» - лунало у селі Татарів, Верховинському районі, тоді, коли ми проходили повз Ворохту, дивилися на Ребра, дряпалися повз лісові хащі чорниці та малини, повзли на Піп Іван, гучніше - коли нам заздрили мандрівники,що прямували на Говерлу - наш Піп був на 33 метра нижчий від найвищої точки українських Карпат…

Пісня не стихала  й навіть під час купання у імпровізованій ванні, після важкого переходу по гірській річці. В той день падав перший дощ. Щодо прізвищ - до вищезазначених додам Білобровки Ярослава - ми скептично посміхалися, а хлопці будували той «басейн». А купалися разом ще й зранку, перед тим, як лишити стоянку. Пам*ятну, до речі - бо були й славнозвісні пісні до опівночі, і перші гриби, які ми куштували у поході.

 Коли роти вокалістів були зайняті поїданням чорниць, ставало важко, хотілось палити, у місто, де -вдягти червону сукню і отакенні підбори… Тим часом на шляху траплялись напівдикі коні, що гуляли по лісу, лагідні та граціозні, отари овець на залитих сонцем полонинах, стомлені заходи сонця, ватра, що скликає знесилених та щасливих подорожуючих…

Але час стоянок мав властивість закінчуватись, згадувались нові рядки давно не співаних пісень. Попереду було озеро Марічейка. Повз полишену будівлю чи-то обсерваторії, чи-то невідомо якого призначення кам*яної  будівлі, що на мить повернула напрямок думки у звичному руслі: «І про що вони думають,ці можновладці?!»…але стрімкі смереки, тиха і спокійна гладь озера спромоглися відволікти, зачарувати…

 …Чуть - раптово вщухла пісня, що викликає значне занепокоєння у мене та готувавшого вечерю Євгена -його моральний стан будь-якою ціною треба покращити. І я поспішаю заспокоїти - то група настільки зайнята очисткою території  від сміття, полишеного недбалими туристами, що забула про «Шабелину»…

.

..Твою природу, матінко,Україно, -гори, полонини,бурхливі ріки, стомлені краї, твої ліси,поля, лани, степи, «гаї і кручі» - я покохала вже давно. То - не минає. Та вже й ніколи не мине …

Розширюйте кругозір, друзі. Ми живемо у чудовий час (тому що живемо Ми!). У прекрасній країні!

За більш детальною інформацією прошу звертатись…в похід!!! 

Юлія С.  ООО “ДА”