Ну от, як завжди, сама собі створила клопоти і самій тепер це розгрібати… Пообіцяла привселюдно написати статтю на блог, на сайт і в обласну газету. І тепер замість того, щоб з інтересом та задоволенням вбивати час, мушу виконувати обіцянку.

Ускладнити собі життя я вирішила майже місяць тому. Вирішила організувати круглий стіл. По історії та формуванню національної ідеї. В школі. На цю думку мене наштовхнуло багато різних факторів, що співпали в часі: запитання наших улюблених 11-ашників «А коли ви до нас знову прийдете? Ми за вами скучили»; запитання сестри «В мене тиждень історії. Як думаєш, що цікавого можна було б провести?»; необхідність надіслати в Київ план діяльності на рік + деякі інші мотиви.

Національна ідея. Хм… Хто б міг гарно про це відповісти, не закопуючись по самі вуха в політику? Ідеальний варіант – Андрусів!…, але він навряд приїде з Києва до нас заради круглого столу. Настя каже: «Дзвони!І взагалі - дерзай, тепер ти відповідаєш за цю акцію головою…». Хіба їй можна заперечити?:) Проводжу автотренінг перед дзеркалом. Збираюсь з думками. Не зібралась. Проводжу ще одну серію автотренінгів. Телефоную. «Вітя, привіт! Тут така справа… Приїдеш? Справді приїдеш?!!». Закінчую розмову і почуваюсь готовою до будь-яких звершень. В той же день домовляюсь з усіма експертами та адміністрацією школи… На щастя, не треба писати ненависний мені прес-анонс, бо це робить наша Таня – нова зірка осередку під чуйним керівництвом Насті.

До речі, про експертів. Наступним кандидатом був Микола Васильович Лазарович, викладач мого рідного ВНЗ, якого я ще жодного разу не бачила, але чула багато схвальних і схвильованих відгуків: «Молодий, чарівний, з буйною русявою шевелюрою та добрими очима, розумний, вимогливий і тактовний , автор багатьох книг і гордий носій багатьох звань та регалій.». В житті так і виявилось. Хоча і не такий вже й молодий (47 років), і шевелюра вже не зовсім русява, але все інше було чистісінькою правдою. До речі, Микола Васильович викликав просто бурю захоплення у наших 11-класників своїм інтелектом, щирістю, толерантністю і водночас непорушною патріотичною позицією.

Далі – Ігор Процик, мій давній знайомий, колишній голова студентської ради нашого педагогічного універу, громадський діяч і , найголовніше, викладач історії Кременецького педагогічного ліцею. Ігор поставився до запрошення з неабиякою серйозністю, і ми з ним за час підготовки до круглого столу неодноразово вели довгі і мудрі телефонні бесіди. До речі, він єдиний з експертів виглядав абсолютно офіційно – костюм та краватка. Для повного ефекту не вистачало лише запонок на рукавах замість ґудзиків.

Крім того, я запросила Андрія Цибульського, свого гарного знайомого з іншої громадської організації. Це сталося так спонтанно, що сама собі дивуюся – розмовляли в кафе і тут я подумала: «А чом би й ні? Голова на плечах є, язик підвішений гарно, в історії орієнтується зовсім непогано, ще й на додачу колишній учень 11 школи». Андрій погодився…

Я дуже хотіла, щоб невелику доповідь представила моя сестра Інна, бо я знаю, наскільки класний вона фахівець в історії і наскільки чудово, гостро і класно вміє подати матеріал, і хотілось, аби про це знали не лише я та її учні. Але в останній вечір ця хитра бестія скомизилась і сказала: «Не буду!». І нічого не вдієш – я молодша сестра і особливого спротиву чинити не можу…

От і настав ДЕНЬ Х. Йому передувала жахлива ніч, повна кошмарів, в яких експерти виривали один одному волосся, учні втікали з аудиторії, літали агресивні крилаті книги, а я силкувалась якось цьому зарадити, але не могла… Але будильник розігнав кошмари і ознаменував початок нового дня – теплого, ясного, інеїстого і… успішного!
ЗАЗДРІТЬ ЧОРНОЮ ЗАЗДРІСТЮ ВСІ ОСЕРЕДКИ! ДО НАС ПРИЇХАВ АНДРУСІВ! СПЕЦІАЛЬНО ЗАРАДИ НАС І НАШОГО КРУГЛОГО СТОЛУ!!! УРА! УРА! УРА!

Я не знаю, що допомогло мені взяти себе в руки не провалити захід. Можливо, це була моя сестра, яка сказала: «Було б чого хвилюватись!» ; можливо Вітя, дивовижна впевненість якого в тому, що я справлюсь, дала силу мені; можливо ви, мої друзі, які почитали мій статус вконтакті і справді вірили в мене… Не знаю, що стало причиною. Але захід пройшов зовсім непогано, і дві з копійками години пролетіли дуже швидко. Звичайно були промахи та недоліки, але це дрібниці. Наступного разу їх не буде.

Варто зауважити, що наш осередок прибув на захід майже у повному складі і з чудовим настроєм. Звісно, ТОО ДА був присутній не лише для краси, що довели Юля та Настя, постійно блискаючи своїм інтелектом.

Одразу по завершенню заходу по таємних каналах стало відомо, що учні були просто вражені та захоплені надзвичайною активністю, життєвою енергією та неординарністю Віті Андрусіва, який вчив їх формуванню активної громадянської позиції та життєвої нахабності. Тепер вони з нетерпінням очікують на реванш і прагнуть довести, що вони не «сірі миші», а розумні, кльові, перспективні молоді люди, які мають безліч запитань, думок, а також потужний потенціал, щоб будувати рідну країну!!!

Дякую, дякую, дякую всім за участь і підтримку! Це було дуже важливо для мене і це вдалось.. Я витратила в той день стільки життєвої енергії,що наступного не мала сил навіть на посмішку. Але воно було того варте, адже ТОО ДА справився, і хай душить жаба ЗМІ, що вони до нас не прийшли)))

P.S. А ввечері було шампанське за здоров’я нашої голови Анастасії і урочистий боулінг) І це, мабуть, ще одна причина, чому наступного ранку мені було так важко вставати…)